Підготовка до ЗНО

Власне висловлювання

       Чи не найскладнішим завданням ЗНО є написання власного висловлювання. Цей вид роботи оцінюється двадцятьма балами, тож важливість його очевидна. Уважно прочитайте настанови щодо підготовки до написання твору роздуму.

ЗАВДАННЯ:

    Підтримайте або спростуйте думку: «Поразка – це наука, ніяка перемога так не навчить»

     Прочитайте наведений текст.

Ідучи до своєї мети, людина пізнає світ. Досягаючи успіху, зазнає і поразки. Будь – яка поразка повинна ставати наукою. Виправляючи помилки, кожен із нас навчається, набуває досвіду. А перемога – це кінцевий результат такого навчання.

      Викладіть свій погляд на цю проблему.

Висловлювання має бути аргументованим і написаним  в один із таких трьох способів:

-          Так, я погоджуюсь з думкою, що … (підтримка думки).

-          Не згоден з думкою про те, що … (спростування думки).

-          Це складне для мене питання: з одного боку …, а з іншого - …

Вам треба виразити тезу, навести не менше двох переконливих аргументів, проілюструвати  думки прикладами. У кінці треба викласти висновок.

Структура власного висловлювання

1.      Теза.

2.      Перший аргумент.

3.      Приклад з літератури чи інших видів мистецтва.

4.      Другий аргумент.

5.      Приклад з історії, суспільно – політичного чи власного життя.

6.      Висновок.

Візуально ваше висловлювання має вигляд орієнтовно так:

Теза (2 – 3 речення). Я вважаю, що поразка – це наука, і ніяка перемога так не навчить людину…

 Перший аргумент і приклад, що його ілюструє ( 4 – 5 речень). По-перше, поразка якнайкраще загартовує людину,робить її стійкішою в сучасному суспільстві,сповненому стресів і різноманітних негараздів. Переконливим прикладом щодо цього аргументу є, на мою думку, образ Степана Радченка з роману «Місто» В.Підмогильного.

Другий аргумент і приклад, що його ілюструє ( 4 – 5 речень). По-друге, людей, які вміють визнавати свої помилки й, зробивши відповідні висновки, у майбутньому їх уникати, поважають у суспільстві. Адже лише сильна особистість здатна працювати над собою. Ось приклад із життя. Мій батько змалку…

Висновок (2 – 3 речення). Отже, поразка навчає людину жити , а перемога не завжди …

 Як бачите у власному висловлюванні має бути щонайменше чотири абзаци. Дотримуючись цієї поради, ваше висловлювання матиме чітку й послідовну структуру, буде логічно організоване.

 Якщо ви знатимете критерії оцінювання власного висловлювання , про не пропустите жодного компонента, за який екзаменатори будуть виставляти певну кількість балів.

Пам'ятка «Як працювати над твором – роздумом»

1.      Уважно прочитайте завдання.

2.      Сформулюйте тезу, яка б виражала власну думку.

3.      Підберіть не менше двох переконливих доказів.

4.      Наведіть приклади (мінімум два) із художньої літератури чи інших видів мистецтва та з історії, суспільно – політичного чи власного життя.

5.      Продумайте висновок, що відповідатиме тезі.

6.      Підберіть спеціальні слова, які потрібні для аргументації, наведення прикладів та висновку.

7.      Відредагуйте написане.

План дій для формулювання …

І ТЕЗИ:

-         уважно прочитати й осмислити назву твору;

-         вирішити, чи ви погоджуєтеся з нею, чи спростовуєте її;

-         якщо це цитата і ви впевнені, що точно знаєте, хто її автор, додати невеликий коментар;

-         спробувати перефразувати тезу своїми словами;

-         не забути про вирази, потрібні для вираження власної думки.

-          

Наприклад:

Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш

1.Із думкою, запропонованою у назві твору, я цілком згоден. Вважаю, що справді, людина повинна цінувати те реальне і близьке, що вона має і що її оточує,а не жити примарними мріями.

2. Я не можу погодитися з тезою, запропонованою для роздуму. На мою думку, лише з мрією людське життя набуває сенсу й повноти.

Ніщо не звеселяє душу людини так, як споріднена праця

Безперечно, великий український філософ Григорій Сковорода мав рацію, коли говорив про значення спорідненої праці для життя людини. Я вважаю, що улюблена робота, справді, дає людині задоволення, робить її життя змістовнішим і радіснішим.

ІІ АРГУМЕНТІВ:

-         уважно перечитати сформульовану тезу;

-         вирішити, які думки (мінімум дві) можуть довести істинність вашої тези;

-         сформулювати їх, чітко  виокремивши;

-         перевірити, чи справді вони аргументують вашу тезу;

-         не забути про обов’язкові вирази, потрібні  для доведення думки.

Наприклад:

ІІІ ПРИКЛАДІВ:

-          уважно перечитати сформульовані тезу й аргументи;

-          вибрати приклади з літератури та історії чи власного життя;

-          приклади подати стисло: не переказувати зміст твору, не аналізувати докладно образи;

-          перевірити, чи приклади справді стосуються вашої тези й аргументів;

-          не забути про обов’язкові вирази, потрібні для наведення прикладів.

-           

ІV ВИСНОВКУ:

-          перечитайте свою тезу;

-          переформулюйте її іншими словами;

-          не забути про обов’язкові вирази, потрібні для висновку.

-           

     Наприклад:

Зразок власного висловлення.

Український учений Юрій Шерех-Шевельов сказав: «В історії не перемагає той, хто діє методами і на рівні свого ворога… Перемагає той, хто приносить вищу ідею».
Мов підтримуючи його, Мати Тереза стверджувала: «Нам не потрібні рушниці і бомби. Щоб перемогти зло, нам потрібні любов і співчуття». Та чи всяку несправедливість переможе любов, співчуття та вища ідея?Як має чинити людство, прагнучи гармонії?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

Теза 
Я вважаю, що люди, прагнучи гармонії, всяке зло, несправедливість мають перемагати не насильством, а любов'ю, співчуттям і вищою ідеєю.

1 аргумент
По-перше, особа, яка у своїх вчинках керуватиметься цими законами людяності, віднайде душевну гармонію й спокій. Її не тривожитимуть докори сумління, вона відверто дивитиметься оточуючим в очі, матиме вірних друзів. Погодьтеся, злочинці, насильники, люди, котрі мріють про помсту, завжди залишаються наодинці зі своєю люттю, яка їх і знищує.

Приклад з літератури
Яскравим прикладом може слугувати твір сучасної української письменниці Олени Печорної "Кола на воді". Головний герой Анатолій Кравченко керується одним бажанням - помститися Звірові-маніяку за смерть своєї доньки. Чоловік впевнений, що тільки кров ворога може вилікувати його зранену душу. Нелюд раптом помирає сам. Але душа Анатолія знаходить спокій тільки тоді, коли він перетворює свою ненависть на любов і співчуття до оточуючих. Герой удочеряє й виховує дитину Звіра, допомагає матерям убитих дівчаток відкрити притулок для сиріт, піклуванням оточує онкохворого дідуся. Вища ідея людинолюбства бере верх над помстою й кровопролиттям.

2 аргумент
По-друге, любов і співчуття-шлях до вічного життя з Богом. Пригадаймо Божі Заповіді! Якщо люди забудуть про
ненависть і злобу, впустять у серце прощення й милосердя, то заслужать ласку Всевишнього.

Приклад з історії.
Життя й вчинки Ісуса Христа, мабуть, є найкращими історичними фактами, які підтверджують думку про всеперемагаючу силу любові. Він учив не таїти зла на ворогів, а любити їх, як самих себе, радив підставити ліву щоку, якщо тебе вдарили по правій. Юда Іскаріот зрадив і продав Христа, римські воїни відшмагали батогами, фарисеї розіп'яли, але Ісус на таїв на них зла. Стікаючи кров'ю на хресті, він молився за своїх катів, просив Отця простити їм гріхи. Любов'ю й співчуттям Христос зміг здолати смерть і воскреснути.

Висновок
Отже, тільки любов'ю, співчуттям, вищою ідеєю люди мають перемагати зло й несправедливість. Тоді вони перебуватимуть під опікою Божою й відчуватимуть душевну гармонію. 

Теми власного висловлення

1. Увічливість, вихованість, шляхетність прикрашають будь-яку людину. Але ввічливість може бути сухою, вихованість – поверхневою, шляхетність – показною. Як же відрізнити справжні чесноти від удаваних?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему

2. У народі кажуть: не все те золото, що блищить. Ми часто женемося за красивим і блискучим, а згодом, коли ним заволодіємо, не дістанемо від того насолоди. Яка ж краса справжня?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

3. У житті багатьох людей рано чи пізно настає пора, коли вони покидають родинне гніздо і починають самостійно будувати свою нову родину. А є такі, що живуть з батьками до останнього дня. Щоправда, не завжди в злагоді. Який варіант кращий?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему

4. Часто доводиться спостерігати, як то в тій, то в іншій країні ідуть військові дії. Звичайно, серце стискається, коли бачиш, як вмирають люди. Але багато політологів не вважає війни антигуманним явищем. Вони , навпаки, думають, що завдяки збройним протистоянням проходить природний відбір, утверджуються влада сильного.
Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

5. Тепер люди дуже часто покидають рідну землю і емігрують за кордон. Одні заздрять емігрантам, інші вважають їх зрадниками. Ніхто не задумується над тим, чи легко українцям там, за кордоном, можливо, вони туди поїхали, аби їхні діти мали кусок хліба, бо у своїй державі нема можливості заробити. Чи є еміграція зрадою Батьківщини?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему

6. Часто успішними стають люди, які вміють проходити між краплинками дощу, підлаштовуватися під різні ситуації, а іноді іти на компроміс із власною совістю і навіть переступати межу моральності. Чи можна заради успіху (хай лише раз)кривити душею?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

7. Люди по-різному реагують на образу. Одні свідомо уникають суперечок, інші відстоюють свою позицію, захищаються аж до проявів жорстокості. Є й такі, що ігнорують кривдника, та тоді образи накопичуються і пригнічують людину. Як же все-таки реагувати на образи?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему

8. Український народ завжди відзначався терплячістю. Нас завойовували, над нами знущалися, а ми мовчки зносили це. Хоч іноді терпіння народу вривалося – наслідком ставали народні повстання, але вони частіше закінчувалися поразкою, і життя народу погіршувалося. Як ви вважаєте, чи може терпіння привести людину чи народ до перемоги?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

9. Сучасні люди по-різному дивляться на життя. Деякі вважають, що невід’ємною частиною його є любов, інші ж , навпаки, думають, що вона тільки затуплює розум, заставляє людей страждати, штовхає на необдумані вчинки, що вона-першопричина злочинів і самогубств . Яке значення любові у людському прогресі?Висловіть свій погляд на цю проблему
Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

10.Життя кожної людини складається по-різному. Часто можна почути:
«Така вже доля, що тут вдієш?». Проте одні намагаються щось змінити у
своєму житті, інші ж, навпаки, приймають усе таким, яким воно є, і не
докладають жодних зусиль для змін. Чи варто коритися долі?
Викладіть Ваш погляд на цю проблему.

Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм).        

Основні літературні напрями: 
       - бароко (XVII — XVIII ст.); 
       - класицизм (XVIII — початок XIX ст.); 
       - сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.); 
       - романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.); 
       - реалізм (друга половина XIX ст.); 
       - модернізм (кінець XIX — XX ст.); 
       - імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо; 
       - постмодернізм (з 1980-х pp.). 

Художній метод — це сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва. В історії літератури виділяють такі художні методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм. Кожний художній метод (за винятком модернізму) має відповідний літературний напрям. Напрям користується певним методом, заснованим на ньому. 

Літературні напрями і течії:

Бароко Класицизм Сентименталізм Романтизм Реалізм Модернізм Декаданс Неоромантизм Імпресіонізм Експресіонізм Символізм Неокласицизм Футуризм Неореалізм Екзистенціалізм Постмодернізм

Бароко  Напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу. 
       Визначальні риси бароко: 
       - посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;        - тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму; 
       - прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору; 
       - трагічна напруженість і трагічне світосприймання; 
       - настрої песимізму, скепсису, розчарування. 

Українське бароко виникло в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, але й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Серед найоригінальніших творів українського бароко виділяють «віршові іграшки»: акростих (коли початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора) і мізостих (коли потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фігурні вірші (друкувались у формі серця, хреста, яйця тощо), «раки літеральні» І. Величковського — вірші, рядки яких можна читати однаково як справа наліво, так і зліва направо тощо. 

Класицизм Напрям у європейській літературі та мистецтві. Теоретичним; підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, «Поетика» Аріcтотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.).

 Визначальні риси класицизму:
       - раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
       - наслідування зразків античного мистецтва;
       - нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);
       - обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
       - у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
       - аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;
       - встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма). 

Представники — І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко, П. Гулак-Артемовський, П, Білецький-Носенко та ін. 

Сентименталізм  Напрям у європейській літературі, другої половини XVIII — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору. 

 Визначальні риси сентименталізму: 
       - відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення; 
       - позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства; 
       - вільна побудова твору; 
       - підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість; 
       - мальовничі сільські пейзажі; 
       - розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу; 
       - інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої. 

 В Україні сентименталізм найяскравіше проявився у творчості І. Котляревського («Наталка-Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов» тощо). 

Романтизм

Митець-романтик не відтворює дійсність, а перетворює, «романтизує» її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний. Хоча ці «два світи» далеко не завжди співіснують у гармонійній єдності. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, що спричиняє настрої безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву «світової скорботи». 

 Визначальні риси романтизму:
       - заперечення раціоналізму доби Просвітництва;
       - ідеалізм у філософії;
       - вільна побудова творів;
       - апологія (захист) особистості;
       - неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);
       - культ почуттів;
       - ліричні та ліро-епічні форми;
       - захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;
       - інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.
       Українські романтики мали кілька своїх осередків: у Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров; у Львові — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький («Руська трійця»), М. Устиянович; у Києві — кирило-мефодіївці М. Костомаров (яким переїздить з Харкова), Т. Шевченко, П. Куліш. 

Реалізм Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. 

 Визначальні риси реалізму: 
       - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів); 
       - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; 
       - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; 
       - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; 
       - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; 
       - вільна побудова творів; 
       - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; 
       - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. 

Серед українських реалістів — Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко.

Модернізм Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.

 Визначальні риси модернізму: 
       - новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком ); 
       - у творах затверджується перевага форми над змістом; 
       - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання; 
       - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача; 
       - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»; 
       - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва; 
       - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу; 
       - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці); 
       - естетизм. 
       Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо. 

Декаданс Напрям, назва якого в перекладі означає занепадництво. Літературознавець В. Щурат (той самий, який назвав збірку І. Франка «Зів'яле листя» декадентською і якому Франко відповів своїм віршем-запереченням «Декадент») трактував декаданс як темне натхнення, як неясну, затемнену нічну красу, а поета-декадента як людину, яка здатна пережити самостійну, «безпредметну» тугу і піднятися «в ідеалу світ», занедбавши так звану громадянську тему, і суспільні: проблеми. 

Неоромантизм (новоромантизм)

  Визначальні риси неоромантизму: 
       - неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна; 
       - герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів; 
       - головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний; 
       - зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план; 
       - неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів; 
       - відмова від типізації, натомість застосування символізму. 
       
       Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». У цьому стилі працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний та інші. 

Імпресіонізм  Художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.

Визначальні риси імпресіонізму: 
       - зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури); - імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум; 
       - відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності; 
       - часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа; 
       - герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень; 
       - найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.      
       Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г. Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін. 

Експресіонізм

Визначальні риси експресіонізму: 
       - зацікавленість глибинними психічними процесами; 
       - заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; 
       - оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; 
       - суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою. 

Український експресіонізм започаткував В. Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив О. Туринський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість М. Куліша («97»), частково — М. Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового, І. Дніпровського, Ю. Липи, Т. Осьмачки. 

Символізм Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. 

Визначальні риси символізму: 
       - войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі; 
       - підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту); 
       - культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо; 
       - спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі». 

В українську літературу символізм прийшов через австро-німецьку та польську літератури. Засновницею цього стилю у вітчизняному письменстві стала Ольга Кобилянська. Серед помітних українських символістів можна назвати П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, М. Яцківа, Д. Загула, Я. Савченка, О. Слісаренка, Т. Осьмачку (у ранній поезії), М. Євшана, М. Сріблянського, Г. Чупринку. Водночас слід наголосити, що український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі. 

Неокласицизм Європейський неокласицизм XIX ст. поставив завданням покласти в основу творчості певні канони, витворені на основі естетизму, що мав тривалий досвід, починаючи від античності, гармонійно поєднувати чуттєву красу і культурно-мистецькі ідеали. 

До українських неокласиків традиційно відносять М. Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Юрія Клена (О. Бургардта), М. Рильського. Окрім того, В. Домонтовича (В. Петрова), М. Могилянського, А. Ніковського, Б. Тена, Г. Кочуру. 

Футуризм
       Авангардний напрям, назва якого в перекладі з латини — майбутнє.  «Те, що називають мистецтвом, є для нас предмет ліквідації... Ліквідація мистецтва є наше мистецтво... Мистецтво є пережиток минулого... Смерть мистецтву!.. Хай живе метамистецтво — «мистецтво комуністичного суспільства»!..». 

 Ознаки футуризму спостерігаємо в творчості М. Семенка, В. Поліщука, Я. Савченка, М. Бажана, Г. Шкурупія. 

Неореалізм
       Стильова течія в українській літературі початку XX ст., (її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом), яка розвинулася з класичного реалізму. Не сприйнявши наслідувального (міметичного) принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет. 

 Визначальні риси неореалізму: 
       - у творах поглиблений психологізм, на який скеровується вся увага; 
       - неореаліст заглиблюється у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільного оточення; 
       - внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви; 
       - зазвичай автори не пропонують читачам простих, однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об'єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.   

Неореалізм виявився у творчості В. Винниченка, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича, І. Сенченка, В. Домонтовича (В. Петров) та інших митців. 

Екзистенціалізм

  Визначальні риси екзистенціалізму: 
       - на перше місце висуваються категорії абсурдності буття страху, відчаю, самотності, страждання, смерті; 
       - особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; 
       - поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів; 
       - вишу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості; 
       - існування людини тлумачиться як драма свободи; 
       - найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи. 

В українській літературі екзистенціалізм проявився у творчості В. Підмогильного, І. Багряного, Т. Осьмачки, В. Барки, В. Шевчука, в поезії представників «нью-йоркської групи», в ліриці В. Стуса. 

Постмодернізм

Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. 

 Визначальні риси постмодернізму: 
       - культ незалежної особистості; 
       - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; 
       - прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; 
       - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; 
       - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; 
       - зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо); 
       - суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; 
       - сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; 
       - запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; 
       - як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача; 
       - іронічність та пародійність. 

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.